Четверта полоса

"У ніч на 9 травня 1945 року москвичі не спали. О 2 год. 10 хв. диктор Юрій Левітан зачитав Акт про воєнну капітуляцію нацистської Німеччини, почалося свято", - згадував відомий військкор Олександр Устинов. Радянські солдати в напівзруйнованому Берліні тієї ночі також не зімкнули очей. Вони розбирали завали, гасили пожежі і знешкоджували міни, повертаючи німців до мирного життя.
 
Останній і рішучий бій

Березневий випуск кіножурналу Третього рейху Deutche Wochenschau від 1945 року востаннє показав німецькому народу стомленого, постарілого фюрера. На плівці навіки залишилися відображеними юні бійці фольксштурму, яким лідер нації дарував залізні хрести героїв. У багатьох із них зовсім ще дитячі, зворушливі обличчя; останньому "хрестоносцеві", що плутано виголошує промову, на вигляд ніяк не більше 13-ти років... Але саме цим солдатам довелося взяти на себе частину вирішального на Східному фронті удару, до якого Червона Армія йшла довгі чотири роки.

На початку квітня 1945 року радянські війська були на підступах до Берліна. Вже усвідомлюючи фатальність становища, у своїй відозві до захисників столиці 14 квітня Гітлер писав: "Ми передбачали цей удар і протиставили йому сильний фронт. Наші втрати в піхоті поповнюються незліченною кількістю нових з'єднань, зведених формувань і частинами фольксштурму, які зміцнюють фронт. Берлін залишиться німецьким...". Уже через день Червона Армія почала наступ, і міністр пропаганди Німеччини Йозеф Геббельс мусив оголосити, що місто перебуває у фронтовому стані.

Відчуваючи наближення "примари комунізму", німецьке командування висунуло гасло: "Краще здати Берлін англосаксам, аніж пустити в нього росіян", і видало наказ припинити опір на заході. Таким чином посилили Східний фронт, і це дало американцям "зелене світло" у наступі на столицю Німеччини. Однак після значного розгрому німецьких військ на Одері й Нейсі радянською армією союзники відмовилися від штурму Берліна - не вдалося тріумфально випередити Сталіна прямо на фінішній прямій.

Підготовка Берлінської операції була дуже масштабною. На порівняно вузькій ділянці фронту вмить зосередилися 68 стрілецьких дивізій, 3155 танків і самохідних знарядь, майже 42 тис. знарядь і мінометів. Роки по тому маршал Георгій Жуков згадував: "Готуючи операцію, всі ми думали над тим, що ще зробити, аби більше приголомшити й здолати противника. Так народилася ідея нічної атаки з використанням прожекторів". О п'ятій ранку в повітря злетіли тисячі різнокольорових ракет. За цим сигналом спалахнули 140 прожекторів, розташованих через кожні 200 м.

"Це була картина величезної вражаючої сили, і, мабуть, за все своє життя я не пам'ятаю такого відчуття", - розповідав Жуков. Лишень упродовж першої доби битви наші здійснили 6550 вильотів літаків, із 21 квітня по 2 травня по Берліну здійснили майже 1млн 800 тис. артилерійських пострілів, на нього обрушили понад 36 тис. тонн металу. "Кого тільки не було там, особливо в батальйонах фольксштурму, що складалися із літніх людей і підлітків, які плакали, але билися і підпалювали своїми фаустпатронами наші танки. Солдати, як і раніше, здавалися в полон тільки тоді, коли не мали іншого виходу", - писав маршал Іван Конев про супротивника.

"Берлін б'ється, Берлін вірить фюрерові", - 25 квітня проголосив Геббельс, що прочитав зведення про колосальні втрати під час запеклих вуличних боїв. Цього самого дня відбулася довгоочікувана зустріч союзних частин із радянськими на Ельбі, що остаточно розділила німецькі збройні сили на дві ізольовані групи. На зустрічі командирів дивізій В.В. Русакова і Е.Ф. Рейнхардта останній висловив свої почуття так: "Я переживаю найрадісніші дні в моєму житті. Я пишаюся і щасливий, що моїй дивізії пощастило першій зустрітися з частинами героїчної Червоної Армії". Та враховуючи те, що відкриття другого фронту в Європі відкладалося союзниками кілька разів і відбулося тільки 1944-го, а не обіцяного Сталіну 1942 року, створюється враження, що Рейнхардт не так уже й поспішав розділити тягар війни з червоноармійцями...

"Руїнами Рейхстагу задоволений"

29 квітня розпочався штурм Рейхстагу. Втрати радянських військ вже були неймовірними: щодня вбитими і пораненими армія втрачала понад 15 тис. бійців. "У нас до цього часу в полках першого ешелону залишилося по одному батальйону. Був командир батальйону, у нас і у нього було два солдати. І він пішов в атаку", - розповідав згодом Василь Устюгов, ветеран ВВВ, учасник Берлінської битви. Дві доби піхота билася за головну будівлю фашистського Берліна. Кожний захоплений поверх, проліт позначали шматком червоної тканини, і вже 30 квітня над ще не переможеним Рейхстагом комсорг 1-го батальйону 1008-го стрілецького полку, молодший лейтенант Костянтин Громов підняв червоний прапор (хоча Прапором Перемоги в історії вважається прапор, який підняли 1 травня лейтенант Олексій Берест і сержанти Михайло Єгоров і Мелітон Кантарія). "Якщо 30-го вони (німці) кричали з підвалів: "Іване, здавайся! Нас багато, а вас мало!", то вже по обіді 1-го травня - "Іване! Ми здамося. Не посилайте нас до Сибіру!" Ось це я запам'ятав на все життя", - розповідав згодом фронтовик Устюгов. 2 травня радіо BПC перервало трансляцію терміновим повідомленням з Москви: "Берлін переможений!". Німецькі війська, що захищали свою столицю, склали зброю, а адмірал Денітц усе ще віддавав накази підрозділам вермахту стояти до кінця. Це була спроба уникнути беззастережної капітуляції і вивести максимум солдатів до областей, що контролювали західні держави. "2 травня о десятій ранку все раптом затихнуло, припинився вогонь. І всі зрозуміли, що щось сталося. Ми побачили білі простирадла, які викинули в Рейхстагу, будівлях канцелярії, Королівської опери й підвалах, які ще не були захоплені. Звідти повалили цілі колони, де були генерали, полковники, потім - за ними - солдати. Йшли, напевно, години три", - згадує Олександр Бессараб, учасник Берлінської битви й захоплення Рейхстагу. До 15.00 уцілілі залишки берлінського гарнізону (понад 134 тис. осіб) здалися в полон.

8 травня о 22.43 за центральноєвропейським часом (9 травня о 0.43 за московським) генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, що отримав відповідні повноваження від Денітца, підписав Акт про беззастережну капітуляцію. "Настав великий день перемоги над Німеччиною. Великі жертви, принесені нами в ім'я свободи й незалежності нашої Батьківщини, незліченні втрати і страждання, пережиті нашим народом під час війни, напружена праця в тилу й на фронті, віддана на вівтар Вітчизни, не минули даремно й увінчалися повною перемогою над ворогом", - сказав Сталін у своєму зверненні до радянського народу.

Навесні 1945-го року

У дні вирішальної битви загинули майже 125 тис. жителів німецької столиці - більше, ніж за весь час її бомбардувань. Віддаючи радянським солдатам вулицю за вулицею, захисники міста за розпорядженням штабу висаджували в повітря мости, заводи, електростанції, затоплювали тунелі метро, в яких намагалися врятуватися тисячі поранених і просто мирних жителів. Через страх перед Червоною Армією і зневіру багато фанатичних націонал-соціалістів наклали на себе руки: тільки в міському окрузі Панков, за даними професора історії Карла Бама з Університету Вісконсин-Медісон, зареєстрували 215 випадків самогубства.

Та все ж написи, зроблені переможцями на стінах Рейхстагу, свято зберігають там досі. А до монумента на братському кладовищі в Берліні, де поховані понад 40 тис. радянських солдатів, досі приносять квіти: постать бійця із врятованим німецьким дівчам на руках відобразила дуже символічний епізод захоплення міста.

Берлін був значно зруйнований ще до приходу Червоної Армії, населення давно голодувало. Штурм ще не припинився, а радянське командування вже призначило генерала Миколу Берзаріна першим комендантом міста й доручило подбати про його відновлення. У травні Військова рада 1-го Білоруського фронту ухвалила низку постанов щодо забезпечення продовольством німецького населення Берліна, щодо відновлення і забезпечення нормальної роботи міського комунального господарства, забезпечення молоком дітей тощо. Вже 13 травня добовий раціон видачі населенню хліба становив 300 г для дітей, 400 - для утриманців і 500 - для працездатних. І ця норма майже не відрізнялася від тієї, на яку жили після війни громадяни країни-переможниці. Багато бійців просто ділили свої пайки з німцями. "Якось стоїмо ми з товаришем і їмо шоколад, який нам, некурцям, видавали наприкінці війни замість сигарет разом з маслом і пачкою печива як додатковий офіцерський пайок, - писав у своїй повоєнній статті учасник бою за Берлін Олександр Ногаллер. - Підходить жінка з дитиною і просить шоколаду. Товариш сказав їй щось на кшталт того, що німцям не про шоколад треба думати, а про хліб насущний. Але німкеня заперечила: дитині ж потрібен шоколад! Це здалося мені переконливим, і я поділився своєю шоколадкою".

Військові комендатури з перших же повоєнних днів розпочали роботу з нормалізації життя у зруйнованих німецьких містах. 70% будівель столиці були знищені вщент або були в напівзруйнованому стані, міський транспорт не працював, а більш ніж третина станцій метро, в яких населення намагалося ховатися від снарядів під час вуличних боїв, були затоплені водою. У відновленні всього цього так чи інакше брали участь радянські солдати. Саме вони гасили пожежі, прибирали й ховали трупи, розміновували вулиці й будинки, запускали в роботу заводи й електростанції. Вже в травні відновило трансляції столичне радіо й почалися заняття в 580 школах. 14 травня поновився рух на перших відремонтованих ділянках метро. Лише з часом до робіт підключилися самі німці. У своєму зверненні до них через газету "Берлінер Цайтунг" 21 травня генерал Берзарін говорив: "Ми залучаємо кожного, хто справді хоче працювати, хто хоче віддати всі свої сили, щоб налагодити життя".

Навіть через десятиліття під час будівельних робіт берлінці знаходять братські могили радянських солдатів. І досі деякі німці чітко не знають: вважати 9 травня днем звільнення чи поразки їхнього народу. Але тоді, 1945-го, його значення відчули всі. "У нашій довгій історії ще не було такого чудового дня, як сьогодні", - сказав тоді прем'єр-міністр Великобританії Вінстон Черчілль. Воювати вже нікому не хотілося...

Тетяна НЕГОДА