П'ята полоса

ЛИСТИ ЧИТАЧІВ
 
"Де совість влади?"

(Звернення до Президента України)

Доброго дня, шановний пане Президент! Вже тричі я звертався до Вас з питання виплати компенсації інваліду Великої Вітчизняної війни та праці за невикористані санаторно-курортні путівки для лікування.

Я - інвалід, який потребує паліативного лікування, лікуюсь амбулаторно (дома). Мене відвідують лікарі, допомагають близькі мені люди - кошти для лікування потрібні. Я не дикун, добре розумію, що є санаторії. Бував у санаторіях - за що вдячний державі. Але вважаю, що через теперішній мій фізичний стан я не маю морального права створювати незручності іншим відвідувачам санаторію.

На моє звернення до Вас надати мені компенсацію одержав відповідь: "За два роки невикористаних санаторних путівок - 250 гривень (125 грн за рік)". Це насмішка, приниження честі, гідності людини. Управління РДА та ОДА посилаються на постанову КМУ від 17.06.2004 р.   785 та Наказ Мінпраці від 20.02.2008 р.   53. У відповіді від Київської ОДА я отримав ще раз наругу над моєю честю і гідністю, що сильно вдарило по моєму дуже крихкому здоров'ю і по моїй довірі до влади.

Нас, інвалідів ВВВ, дітей війни, залишилось менше від сучасної кількості наших чиновників та олігархів, які жирують: одержуючи санаторні путівки по захмарних цінах, високі зарплати (20 - 30 тис. грн і більше), та ще й по 30 тис. на оздоровлення. Парадокс: максимальна пенсія в Україні перевищує мінімальну в десятки разів. Де совість влади?

У відповіді ОДА виражена загальна зневага до людей. А катастрофічне поширення корупції - не випадковість, а системна криза управління державою. Прем'єр-міністр повинна це бачити, а не займатись фальсифікацією Закону держави, покликаного допомагати знедоленим, перетворивши фактичну середню вартість путівки з 4000 грн до 125 грн, й не бігати на ТВ, бомбардуючи людей фарисейством.

Трудом старшого покоління, яке захистило Батьківщину від фашизму і відновило після руїн, Україна утвердилася у першій десятці найрозвиненіших країн світу. А в 2007 році (у докризовий період) опинилась на 131 місці!

Наша корумпована влада приспала штучно створену кризу - досі відсутні антикризові заходи. Влада взялася латати бюджет за рахунок соціальних програм для знедоленого люду, оминаючи олігархів. Чому ж наша влада не звертається до наших олігархів по допомогу? Для них останні роки стали золотим потоком для збагачення. Володіючи багатством 2-3-річного бюджету України, вони повиганяли на вулиці людей без зарплати - наш працьовитий люд блукає світом, шукаючи роботу! Кілька тижнів тому "Урядовий Портал" уже сповістив, що громадяни України, що працюють за кордоном, отримують право брати участь у спрощеній системі оподаткування, надсилаючи платежі засобами зв'язку. Тут варто подумати, до якої "мудрості" прийшла влада! Примусила людей залишити свої домівки, родини, а тепер апелює до них по допомогу (подвійний податок, бо вони один вже платять на місці роботи в країні перебування). Який сором! Гріх класти подолання кризи лише на плечі трудового люду.

Звертаючись до Вас, згадую про своїх фронтових друзів словами Г.К. Жукова і К.К. Рокосовського: "Запомним братство фронтовое, как завещание святое на всю оставшуюся жизнь...". Під час звільнення Києва хоробрі хлопці під командуванням молодого лейтенанта Сашка Полянського з ходу атакували танкову колону ворога, яка йшла з півночі на Київ - десяток фашистських танків зразу спалахнули і фашисти повернули в паніці назад... Саша Полянський став Героєм Радянського Союзу посмертно.

А мені, колишньому воїну нашого 9 ОТК, довелось звертатися до Президента України напередодні 64 річниці Великої Перемоги!

Інвалід 1-ї групи Великої Вітчизняної війни,
Учасник штурму Берліна у складі Боборуйсько-Берлінського Червонопрапорного ордена Суворова 9-го окремого танкового корпусу
Федір Васильович КУДІН
с. Вишеньки Київської обл.


"Слава і вічна вдячність вам, вдови солдатські!"

І знову травень, а з ним - славне свято Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Нестерпно довгих і важких 1418 днів і ночей український народ страждав на фронті і в тилу. Та чи легше було тим, хто залишився на окупованій ворогом території? Особливо їм - дружинам солдатів. На їхні плечі лягли всі не лише жіночі, а й чоловічі турботи і роботи: орати, сіяти, збирати і, найголовніше, зберегти життя нам, солдатським дітям.

Моя мати Євгенія Полікарпівна Грабовецька залишилася зі мною малим на руках, а батько пішов на фронт. Як пізніше вона мені розповідала, довелося їй переховуватися по горищах та погребах, бо німці дізналися, що вона дружина червоноармійця. Та й жили ми надголодь - окупанти забирали курей, яйця, молоко. Не легша доля випала ще двом солдатським вдовам - її сестрам Анні Дмитрівні Батовській та Катерині Дмитрівні Дорошенко. Їхні чоловіки теж брали участь у бойових діях. Так, Борис Дмитрович, чоловік Анни, був захисником Ленінграда. Та й інші, якщо й вижили на фронтах, повернулися додому з підірваним здоров'ям і давно вже відійшли у вічність.

Та щоб події воєнних років не залишалися лише сухою інформацією на сторінках підручників, а стали живим і переконливим правдивим свідченням, у нашому селі проводяться зустрічі і вшанування солдатських вдів. Ці вже старенькі жіночки заслуговують на увагу і турботу, їхні долі переплетені з війною, яка забрала у них чоловіків, а у їхніх дітей - батька. У тяжкий післявоєнний час на їхні плечі значною мірою ліг тягар відбудови народного господарства.

Не оминаймо ні добрим словом, ні практичною допомогою цих страдниць, які свято виконали своє призначення, увесь вік працюючи на землі і виховуючи дітей. Слава і вічна вдячність вам, вдови солдатські!

Син фронтовика
Борис ЯРМУЛЬСЬКИЙ
с. Чаусове-2 Миколаївської обл.


Ветеранам війни

Ветерани війни, подвиг ваш буде жить у віках.
Ветерани війни, - і гаряча сльоза на щоках.
По кривавих шляхах ви півсвіту пройшли,
І героями битв у серця поколінь увійшли.
Сорок перший приніс смертоносну війну,
Обірвав мирний труд
працьовитих, невтомних людей.
Одягнувши шинель, ви солдатами йшли на борню
За Вітчизну свою та за щастя і радість дітей.
Ви Вітчизну свою відстояли в бою,
Підняли із руїн і вквітчали рясними садами.
І хоч юність пройшла, та завжди ви в строю,
І назавжди ви будете з нами.

П.М. ОВЧАРЕНКО
с. Городище Полтавської обл.