Інші матеріали номера

За прогнозами науковців, у найближчі 10 років понад третину вітчизняного населення становитимуть пенсіонери. У зв'язку з цим у суспільстві, крім інших, загострюється проблема дозвілля людей похилого віку. Адже коли людина позбавляється кола спілкування і можливості самореалізації, у неї загострюється відчуття самотності і тривоги, виникає депресія, підозрілість, недовірливість.
 
ВНЗ для пенсіонерів

На початку вересня в Шевченківському районі Києва відкрили перший у столиці навчальний заклад для літніх людей - Університет третього віку. До нього приймають усіх охочих, і кількість студентів вже досягла 60 осіб. Викладачі в цьому ВНЗ - представники Національного університету ім. Тараса Шевченка й Києво-Могилянської академії.

Літнім людям пропонується на вибір сім факультетів, серед яких філологічний, літературно-художній, краєзнавчий, хорового співу й національного танцю, декоративно-прикладного мистецтва, а також факультет здорового способу життя і правознавства. Окрім цього, готується до відкриття факультет інформаційних технологій. Оскільки університет є структурним підрозділом соціальної служби, лекції проводять у ньому безплатно. Також до ВНЗ немає вступних іспитів: охочих зараховують після звичайного телефонного дзвінка в Управління соціальної політики.

В Україні вже є схожі навчальні заклади. Перший відкрили в Ковелі Волинської області, потім університет для пенсіонерів з'явився в Кременчуці, очікується також відкриття таких вузів у Черкасах і Євпаторії. Наприклад, у Ковелі студенти вже п'ятий рік мають заняття. І нині там навчаються понад 100 пенсіонерів, більшість з яких - жінки.

Начальник Управління праці Ковельського виконкому Софія Сагаль розповідає, що студенти можуть відвідувати університет скільки схочуть, жодних меж ніхто не встановлює.

- Найпопулярніший факультет - основи медицини. Учні знайомляться з наданням першої медичної допомоги, з хворобами, характерними для пенсіонерів. Лекції і практика - двічі на тиждень, по дві години. Вчителі - їхні ровесники. Навіть суворі викладачі вважають, що ця аудиторія - найдисциплінованіша. А ось студенти кажуть, що навчання не тільки дає їм можливість дізнатися щось нове, а й шанс відволіктися від домашніх турбот і клопотів, - підкреслює Сагаль.

Дозвілля як стимул життя

Лєра Меняйленко, працівник Інституту соціології НАН України, вважає, що для літніх людей проведення дозвілля має велике значення. Передусім для посильної самореалізації. Але щодо ситуації в країні, то можна сказати, що ідеальних схем мало. В українських пенсіонерів, на відміну від європейських, переважає наявність побутових і психологічних проблем. Це у свою чергу впливає і на дозвілля. Люди більше думають не про духовне, а про вирішення побутових питань. Наприклад, що поїсти, де дешевше купити ліки. І у принципі, про який театр або про поїздку кудись може йтися для малозабезпеченого пенсіонера. А таких у нас у країні більшість.

- Для людини похилого віку особливе значення має проблема дозвілля. Вона достатньо часто перетворюється на один із чинників соціальної напруги в суспільстві, що посилюється значним зниженням рівня життя і розшаруванням населення за кількістю прибутків. І нині ця проблема досить гостра, оскільки темпи старіння населення країни щорік збільшуються, - підкреслює соціолог.

У нас у країні в більшості випадків пенсіонери самі вигадують, як самовиразитися і отримати необхідні позитивні емоції від вільного часу. При цьому потрібно зазначити, що до дозвілля жителі міст і сіл ставляться по-різному. Наприклад, у селах складніше з культурним відпочинком, зате легше з колом спілкування. Там люди простіше ставляться до того, щоб прийти одне до одного в гості, та й родинні зв'язки там тісніші.

Державні і приватні програми

Кажучи про дозвілля літніх людей на суспільному рівні, потрібно звернути увагу, що в цьому питанні задіяно два сектори: державний і недержавний. До першого можна віднести обласні, муніципальні, районні управління і відділи культури. А ось недержавними формами соціально-культурного обслуговування займаються громадські об'єднання, зокрема професійні асоціації, доброчинні й релігійні організації.

За функціональною ознакою ці формування фахівці класифікують на безліч груп. Це й державні, і громадські служби соціального захисту й соціальної допомоги. Численні мережі центрів і служб соціально-медичної реабілітації і психологічної допомоги. А також різноманітні навчально-розвиваючі й соціально-просвітницькі центри та інститути.

Наприклад, потужною соціальною, правовою, медико-реабілітаційною, психологічною і культурницькою діяльністю займаються Фонд соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни, Всеукраїнська доброчинна організація інвалідів і пенсіонерів "Обличчям до істини", громадська організація "Турбота про літніх в Україні", добродійний фонд "За виживання". Також діє доброчинний фонд "Ветеран преси", громадська організація "Асоціація психодрами", Спілка організацій інвалідів України, Київська організація незрячих юристів, Товариство Червоного хреста України (здійснює 10 цільових гуманітарних програм), Спілка православних братств України, Ліга розвитку людини, громадська фізкультурно-оздоровча й реабілітаційна організація інвалідів ЧАЕС "Здравобор" і багато інших.

Є і спеціальні організації, що займаються з літніми людьми, у яких є фізичні проблеми. Серед них можна виділити українське товариство глухих (існує з 1926 року). До його структурних підрозділів належать: професійний театр глухих, музей історії глухих України, бібліотека з книжковим фондом понад 28 тис. примірників, також працюють більш ніж 30 творчих об'єднань і клубів, до яких входять глухі художники, шахісти й інші. У свою чергу й українське товариство сліпих (працює з 1925-го) здійснює соціально-трудову й медичну реабілітацію незрячих.

Однак, незважаючи на те, що програми по роботі з людьми похилого віку є, і при тому їх досить багато, більшість пенсіонерів про них просто не знає. Оскільки немає спеціальних друкованих видань, не виходять профільні телепередачі, які поширювали б цю інформацію. На жаль, усі ці фонди з певних причин не мають змоги вести свою роботу зі значною кількістю людей, а тільки з тими, хто безпосередньо до них приходить. До того ж потрібно врахувати, що левова частка профільних організацій розташована у великих містах, не охоплюючи села й районні центри. Але і в мегаполісах не все так райдужно. Адже ті пенсіонери, які у принципі мають змогу відвідувати ці фонди, через слабке здоров'я не витрачатимуть на дорогу кілька годин свого часу. Та й сам проїзд у транспорті не сприяє цьому. Адже майже всі маршрутки ведуть негласну війну з літніми людьми, відмовляючись возити їх безплатно.

Любов ІСАКОВА