Шоста полоса

Холодного жовтневого ранку в дворику на проспекті Правди повітря розжарювалося від обурення дітей війни, які зібралися тут. Замість відпочинку, вони прийшли сюди, до будівлі Дзержинського районного суду, щоб на мітингу, організованому партією дітей війни, ВГО "Захист дітей війни" і СПУ, донести до чиновників, що пенсіонери -повноправні члени громадянського українського суспільства, які заслуговують на повагу суду.

Замість ляльок вони бавилися гільзами від снарядів, замість панельних квартир жили в комуналках на кілька сімей. Для них було щастям ходити в школу чи ласувати цукерками, і зовсім не у багатьох таке щастя було. Свою юність дівчата провели не в салонах краси, барах чи фітнес-клубах, а нарівні з чоловіками - на будовах, у заводських цехах або колгоспах. Мало хто міг собі дозволити навчатися на денному відділенні у вузі... Та вони й не хотіли. Рвалися їхати на Північ - прокладати залізниці, або у якесь глухе село - навчати дітей. Мріяли стати не олігархами, а інженерами, щоб відбудувати зруйновану війною країну.

Війна, а вірніше - її наслідки, позначилися на їхньому житті в зрілому віці, і, передусім, на здоров'ї. Діти війни вже самі стали дідусями і бабусями, але "військові дії" в їхньому житті ще не закінчені. Тепер їм протистоять "вдячні" нащадки, які керують країною.

Учасники мітингу вимагали одного - виконувати закон, який в правовій державі, якою ми себе вважаємо, повинен бути над усе. Закон про надбавки до пенсій було ухвалено ще в 2006 році за ініціативою СПУ, але гроші на його реалізацію до бюджету не внесли. Український уряд "можна", звичайно, зрозуміти - є речі значно важливіші: мега-концерти з мільйонними гонорарами зірок, найбільші клумби, фонтани... ну, і ще мільйони метрів різнокольорової передвиборної макулатури.

Діти війни, замість того, щоб отримати заслужені гроші, змушені судитися з Пенсійним фондом. А це теж непросто, адже в судах є справи "зеленіші", тому позови дітей війни так і нагромаджуються, чекаючи на розгляд. Крім того, наприклад, Дзержинський районний суд славиться ще й елементарною відсутністю поваги до позивачів, а також зневажанням норм процедури судочинства. Зокрема, суддя В. Федосенко запросто може почати вимагати написати прохання про розгляд справи без участі заявника, а за відмови... все одно провести засідання без позивача. Або відмовити в прийомі заяви людині, змушеній просити милостиню у країни, яку вона відбудувала, з причини... незазначеної електронної пошти.

Любов Жеребна, яка зустріла війну чотирирічною дитиною, наштовхнулася на таку відповідь Федосенка: "Розмовляйте українською мовою. І взагалі, чого ви тут всі ходите?"

- Я просто хочу зрозуміти, чого не вистачає в моїх документах? Невже так складно відповісти? Адже заяву мою вже близько року не розглядають... Ось і прийшла на мітинг - відстояти своє право на позовне звернення, - говорить пенсіонерка.

Керівники Харківської обласної громадської організації "Захист дітей війни", обласного і міського комітетів партії дітей війни, а також міського комітету СПУ, які організували мітинг протесту проти свавілля працівників Феміди, не можуть змиритися з існуючим становищем:

- Ми будемо проводити районні, обласні і, якщо знадобиться, всеукраїнські акції доти, доки діти війни не отримають встановлених їм законом надбавок і доки наші чиновники не почнуть з належною шаною ставитися до людей, які витратили своє життя на те, щоб забезпечити нам гідне існування, - заявив на мітингу Віктор МІЛЮКОВ, заступник голови ВГО "Захист дітей війни".

Акція протесту тривала протягом години, втім, з будинку суду до пікетувальників так ніхто і не вийшов. Учасники мітингу хотіли передати голові ДРС резолюцію з викладеними в ній вимогами, але його на місці не виявилося. Прийняли документ в канцелярії. Ймовірно, представники правосуддя вважають, що пов'язка на очах у Феміди означає не неупереджене судочинство, а позицію "нічого не бачу"...

Інна ДУДНИК
м. Харків