Інші матеріали номера

Кавалер орденів: Дружби народів, "Знак Пошани", "За мужність", Вітчизняної війни ІІ ступеня, черкащанин Віталій Гамаза вніс значний внесок у розвиток народної художньої творчості й самодіяльного мистецтва. Його композиції посідали перші місця на міжнародних конкурсах сувенірів і самодіяльного мистецтва, експонувалися на виставках у Києві й Москві. Вони є яскравим доказом того, що в будь-якому виробі найдорожче - душа й золоті руки майстра.

Зброяр

- Я народився у селі Мартоноша Новомиргородського району на Кіровоградщині 9 червня 1926 року. Мої батьки були селянами. На початку 1930-х батька з родиною заслали до Архангельської області як куркуля. Працював на лісозаготівлях поблизу селища Печора. Незабаром на заготівлях експортного лісу він тяжко травмувався і залишився без ніг. Ми переїхали до Пінежського району, в селище Цимала, - розповідає Віталій Гамаза. - Знайшли закинутий будинок, облаштували його. Нам дали багато землі, а коли місцеві жителі дізналися, що батька заслали помилково й мої батьки - прості трудівники, нас стали поважати, до нас почали звертатися, - згадує Віталій Леонідович дитинство. Роки, проведені на Півночі, вплинули й на його творчість - багато художніх сюжетів майстра пов'язані з тим далеким краєм.

Після закінчення семи класів він пішов працювати на виробництво, у столярний цех Райпромкомбінату, де його батько займався розпилюванням деревини для виготовлення меблів. Там до самого призову в армію робив лижі. Служив на Далекому Сході, брав участь у війні з японцями і звільненні Маньчжурії.

- Перше зайняте нами селище називалося Туанхе. Китайці дуже радо прийняли радянських солдатів і офіцерів. Японці хоча й не чинили відчутного опору, але сутички з ними, звісно, траплялися. Місто Лахасус ми здобували з боями, з боєм доводилося займати й місцевий аеродром. Потім було місто Фукдін, і ми почали планомірне очищення Маньчжурії від японців і китайських банд - хунхузів. Я служив другим номером кулеметної обслуги, а першим був москвич Іван Васильович Климін, простий російський мужик і добряк. У війні СРСР проти Японії ми далі за Маньчжурію так і не пішли - прийшов Далекосхідний фронт, його учасники були загартовані в боях на Заході. А нам дісталася місія залишатися у Фукдіні і продовжувати очищати його околиці - ліси й сопки - від місцевих бандитів і японських окупантів, - згадує Віталій Гамаза. Наказом  372 від 23 серпня 1945 року за бойові дії проти японських військ йому оголосили подяку Верховного Головнокомандувача.

Після закінчення війни з Японією Віталій Леонідович до самої демобілізації працював зброярем - в армійських артилерійських майстернях у Благовіщенську Амурської області, складах зброї  у Хабаровську, служив у частині особливого призначення Благовіщенська. 1952 року демобілізувався і приїхав до Черкас, де вже жили і працювали його батьки. Працював зброярем в УВС. Чудово стріляв - у його особистому архіві зберігається багато грамот, що свідчать про перші місця, які він посів на стрілецьких змаганнях УВС Черкаської обласної Ради депутатів трудящих, обласної Ради товариства "Динамо" з різних видів зброї. Незабаром застарілу зброю міліції (револьвер системи "Наган") замінили, потреба у зброяреві відпала. Тоді Віталій Леонідович і пригадав про своє давнє захоплення.

Від зброї до мистецтва

- Я ще в дитинстві займався виробами з рогу, почав ходити на місцевий м'ясокомбінат по сировину. Моїм хобі зацікавився тодішній директор Черкаського м'ясокомбінату Яків Губенко. Він викликав мене до себе й запропонував створити та очолити сувенірний цех. Там я і працював до самої пенсії, - каже майстер.

За цей час він створив безліч оригінальних робіт на різноманітну тематику, багато з яких йшли на експорт: "Мар'їна круча", "Ракета", "Мир", "Млин", "Журавель у польоті", "Чапля в очереті", "Чайка", "Яхта"... Творчість талановитого черкащанина не могла залишитися непоміченою. Наприклад, перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест неодноразово звертався до Віталія Леонідовича. Так, на прохання Шелеста черкаський майстер до ювілею Леоніда Брежнєва створив композицію "Мала земля" - сувенір вручив Генеральному секретареві український уряд на 70-річчя. Леонід Ілліч оцінив талант майстра і звернувся до нього, коли знадобився оригінальний подарунок для королеви Великої Британії Єлизавети ІІ. І робота Віталія Гамази - різьблений мундштук з кістки (композиція "Далека Північ") - посіла належне місце серед інших, що презентували англійській королеві лідери різних країн світу, подарунків у Букінгемському палаці.

Нині майстер дуже засмучений через те, що в незалежній Україні гине народна творчість, якій він віддав стільки років життя. Немає кому передати досвід, назавжди втрачаються секрети майстерності. Адже ріг і кістка через крихкість вимагають особливих навичок обробки.

- Якось приїжджали іноземці, пропонували їхати до Данії: "Великі гроші заробимо!" Але думати про закордон не дозволяє здоров'я, та і я з більшим задоволенням передав би свої знання і досвід в Україні. Боляче й образливо, що зараз мистецтво, яке відточували десятиріччями, виявилося нікому не потрібним, - зітхає Віталій Гамаза.

А, зокрема, 1979 року його роботи на обласному конкурсі стали найкращими художніми творами на шевченківську тематику під девізом "У вінок Кобзарю". Після виставки Київський музей Т.Г. Шевченка залишив роботи Віталія Гамази "Малий Тарас" (дерево), "Стоїть одна-одна хатина" (ріг), "Кобзар з поводирем" (кістка), "Пам'ятник Т.Г. Шевченку" (кістка), багато сувенірів майстра зберігають у Канівському музеї-заповіднику Т.Г. Шевченка. Нинішні українські "очільники" полюбляють спекулювати на темі патріотизму, доброчинності й підтримки українських умільців, але... на жаль зазвичай гучні промови сприяють лише піару, і аж ніяк не розвитку народного мистецтва.

Геннадій СНОЗ
м. Черкаси