Четверта полоса

ЛИСТИ ЧИТАЧІВ
 
 
"В Україні кожна гілка влади "пряде" по-своєму"

Шановні працівники редакції газети "Товариш"! Дивно, як ще ми, пенсіонери, живемо, бо шалено стрімкі ціни на продовольчі товари поставили шлагбаум до ринку - з такою мізерною пенсією туди нічого й з'являтися, бо худий гаманець швидко порожніє. Стали економити на купівлі харчів - і від цього частіше хворіємо, бо втрачаємо здоров'я. Багатьох наших однолітків виручає (хто ще може працювати) власна городина. Одне слово, живемо надією. Чесно кажучи, нам уже набридло жити в такому безладі й хаосі, що коїться в Україні. Ми хворіємо від брехні, яка щодня ллється з телеекранів, починають здавати нерви.

Мені, як і багатьом моїм ровесникам (а мені цього року виповнилося 75 років), найболючіше те, що Олександрові МОРОЗУ не вдалося закінчити конституційну реформу. Певен, що такого (вибачте на слові) бардака в країні не було б. Дуже жалкую, що люди піддалися, а, точніше, продалися товстосумам, а тепер чухають потилицю там, де й не свербить. Наруга й неповага притиснули нас з усіх боків і жалять, як бджоли, коли немає медозбору. А ціни вичавлюють кожну копійчину з і так худого гаманця.

Якщо бути чесним і відвертим до кінця, то влади в Україні-неньці немає. Кожна гілка влади "пряде" по-своєму, не забуваючи про свою кишеню: хто швидше "наковтається" під цю "шумиху" й найбільше наловить "золотої рибки" в цьому мутному морі брехні й негараздів. Але я оптиміст і вірю, що ми незабаром знову побачимо Олександра Олександровича у владних структурах. Чому я такий впевнений? Скажу так - його життя віддане Правді й Совісті. А сама ідея соціалізму була, є і буде основною надією і прагненням не тільки громадян України, а й усього світу.

Капіталізм, який базується на крадених у народу грошах, тимчасовий і приречений на загибель. Він розколює людство на два антагоністичні табори - багатих і бідних. Так довго тривати не може. І це ми бачимо вочевидь - Америка вже не та, вона здає свої позиції. Її гегемонія з казочками про рай зазнає краху. На світову арену в соціальному плані виходять Китай, Нідерланди, Швеція і багато інших.

А тепер про те, з чого почав - про цінову політику, якої, на жаль, у нашій державі немає і не було. Усе пущено на самоплив. Особливо сьогодні, коли всі владні чинуші пересіли на виборчого коника й поспішають один поперед одного сісти в царське сідло. Глум і сором дивитися на такі брудні перегони, коли обливають себе власним мулом, яким замулили (за час перебування при владі) всю країну. А тепер, позичивши очі в Сірка, хочуть відмитися. Ні, панове-фігуранти, ви вже нам показали, хто ви. Досить! Ви вже наплодили стільки злиднів, що на їхню ліквідацію потрібні роки й роки. Ви вже "дозароблялися" і набралися стільки кредитів, як бліх у кожусі. Ви вже нас нагодували казочками-обіцяночками.

Нам уже й від солодкого цукру стало не тільки в роті гірко, а й на душі - ціна перетнула 8-гривневу позначку й стрімко повзе вгору далі. А де ж подівся наш "цукровий Донбас" із центром у Вінницькій області? Ми досі пам'ятаємо й пам'ятатимемо, яку славу мали наші виробники, коли Україна виробляла понад 4 млн т цукру. А тепер так догосподарювалися, що купуємо цукор із Гаїті, Нікарагуа, Латвії, США, Куби й ще багатьох країн світу. Хто ж у цьому винен, пані Юля і Вікторе Андрійовичу? Пам'ятайте, за це ви дасте відповідь, але не на Майдані, це вже точно. Як я почув, звідки ми імпортуємо цукор - знепритомнів і довго не міг прийти до тями. Мені так боляче стало на душі, що збиткуються над тобою, пенсіонером, колишнім працівником с/г, який годував усе суспільство й чиновників зокрема; які над тобою, призначивши таку мізерну пенсію, просто знущаються. А згадують про тебе лише від виборів до виборів. Із таким життям довго не протягнемо. Відходить у вічність моє покоління, яке зазнало, мабуть, найбільше лиха. Війна, роки окупації, напівголодні роки відбудови народного господарства. До школи ходили босоніж, про солодощі й знати не знали.

Та на жаль, ні уряд, ні сама Юлія в це ніколи не повірить. У неї вже такий гардероб, що якби продати, мабуть, вистачило б видати місячну пенсію по Україні. Може, це й недоречно, але мені здається, що вона вже сумістила посаду Прем'єра з манекенницею. Несолідно в такий час пишатися. Не такі за здібностями (а не за нахабством) були прем'єр-міністр Англії Маргарет Тетчер і нинішній канцлер Німеччини. Вони мають совість і скромність, тому вдягаються буденно, по-людськи. Але це справа особиста й нехай буде на її совісті.

Ще раз бажаю щастя і добра! А насамкінець мені знову пригадалися вічні слова з поеми Володимира Черепкова:

"Якщо народ - безликий натовп,
Корона буде в крамаря..."

Григорій Федотович ТРИГУБ
м. Бобринець
Кіровоградської обл.

"Нинішня влада нас, дітей війни, з колін не підніме"

Діти війни поставлені владою на коліна. Бо що ще сказати, коли згадуєш постанову Кабміну від 28.05.2008 року, якою дітям війни зроблено підвищення в розмірі 10 коп. (з 48 грн 10 коп. до 48 грн 20 коп.)?

ЗМІ в Україні дружно оприлюднюють, що кількість дітей війни в нашій державі - 8 млн. У зазначеній постанові Кабміну жодного слова про те, що, згідно із Законом України  2195-IV від 18 листопада 2004 року "Про соціальний захист дітей війни", має виплачуватися щомісячна соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії. Фактично ця допомога зменшена втричі, й у кожної дитини війни забирають понад 100 грн щомісяця. Як міг Президент погодитися на припинення виплат допомоги дітям війни, якщо ці заходи, згідно з Конституцією України (ст. 64), допустимі лише "в умовах воєнного або надзвичайного стану" із зазначенням терміну дії цих обмежень?

Закон України "Про соціальний захист дітей війни" не виконують уже чотири роки: з січня 2006 року по грудень 2009-го. У 2006-2007 роках його дія була призупинена повністю законами про бюджет активними стараннями НУ-НС, КПУ, а особливо БЮТу. У лютому 2008 року завдяки наполегливості партії соціалістів, особливо лідера СПУ Олександра Мороза, почали виплачувати по 48 грн 10 коп. Кабінет Міністрів порушує Конституцію України, крадучи в кожної дитини війни понад 1200 грн на рік. А якщо цю суму помножити на 8 млн дітей війни, то чи вистачить на вибори?

Це свавілля триває з 1 січня 2009 року. Ще одна деталь: яким чином постанова Кабміну виявляється "сильнішою" за закон України? Хіба це не злочин з боку глави уряду? Знаєте, як у цивілізованих, демократичних країнах називають тих, хто переступив закон держави? Правильно - ЗЛОЧИНЕЦЬ. Хіба можна обирати злочинців у президенти? Але частина виборців "клюне" на підкупи окремих партій.

До честі районних судів, вони першими зробили крок до відновлення конституційної справедливості. По всій Україні за допомогою соціалістів були направлені сотні тисяч позовів до судів, і всіх їх вирішили на користь дітей війни. Але більшість цих рішень "заморозили" апеляційні суди за прямою вказівкою уряду, за скаргами Пенсійного фонду України. Як не дивно звучить, але відновлення конституційних прав і свобод найменше залежить від Конституційного Суду України. Адже вже ввійшло в практику роботи судів загальної юрисдикції, що вони на кожний Закон "Про Державний бюджет України" чекають від Конституційного Суду нового рішення про визнання неконституційності та скасування закону про держбюджет чи звуження соціальної допомоги.

Оскільки в парламенті дають хід тільки тим нормативним актам, що працюватимуть на користь олігархів, наразі, завдяки фракціям КПУ, БЮТ, Блоку Литвина, скасовано 104 види пільг найбіднішим верствам населення, зокрема й дітям війни. 2007 року рішенням КС  6 дії Кабміну та Верховної Ради були визнані неконституційними, але ці рішення - НОНСЕНС, адже КС ухвалив рішення  5 від 2002 року "Про недопустимість звуження пільг, компенсацій та гарантій громадянам України", тобто задовго до виходу закону про дітей війни, де вперше із посиланням на Конституцію України вказано вичерпний випадок - війна й надзвичайний стан!

А тим часом Прем'єр-міністр та її фракція грають в одні ворота. Чхали вони на Президента України, на Конституцію та КС, на дітей війни. Ось і думайте, кого обирати главою держави.

Дивлячись на чвари високопосадовців та недотримання законів урядом, користуючись своїм довічним обранням, судді також підіграють у ті самі ворота. Адже є пряма залежність суддів від уряду та парламенту, а там "все схвачено". Ухвалить рішення Конституційний Суд у січні, судді нарахують компенсацію за весь рік, ухвалить у грудні - компенсація буде тільки за грудень. Ось так і нарахували судді в своїх рішеннях розмір компенсації тим дітям війни, хто звернувся з позовом до суду за 2007 рік - з липня, а за 2008-й - з травня. 2006 року рішення КС не було, і компенсація взагалі не розглядалася або була команда "мовчати!". Згідно з законом, Конституційний Суд ухвалює тільки одне, перше і єдине рішення, і воно, як і Конституція, діє на всі закони про держбюджет. Чому ж мовчить КС? Чому в Україні корупція задушила державу? Тому що і Президент, і Прем'єр-міністр не прямими обов'язками займаються, якими їх наділив народ і Основний Закон, а з'ясовують, на посміховисько всьому світу, хто з них корисніший для народу. Хіба можна терпіти далі це страмовисько? Невже вони не розуміють свого стану, що не місце їм бути на цих посадах?

Правова справедливість полягає в тому, що потрібно скасувати обмеження щодо виплат соціальної допомоги за 2006 рік, поновити виплати за повні 2007-2008 роки, оскільки зазначена соцдопомога є складовою соціальної пенсії, а за законодавством (у демократичній країні, а не в країні "дикого капіталу", якою стала Україна) пенсія має бути повністю перерахована за три попередні роки.

Що там "Юлина тисяча", яка так сильно була розрекламована в дусі БЮТу, проти рукотворного боргу дітям війни імені Тимошенко при виплатах по 49 грн 10 коп. на місяць, який станом на 31 грудня 2009 року сягнув 5087 грн 10 коп., недоплачених кожній дитині війни.

Пенсійний фонд під тиском уряду відсторонився від рішення проблеми виплат або ж вигадує казна-що, усілякі відмовки "махрового" бюрократичного рівня, аби лишень не платити. Фонд не має юридичного права відмовляти в перерахунку та виплаті соцдопомоги пільговикам, посилаючись на відсутність коштів у бюджеті.

Ті, хто звертався до Європейського суду з цього приводу, знають: він, на превеликий сором України й "верхівки", професійно зробив висновок, що в Україні "права людини знехтувані". Адже є рішення КС  10 від 2008 року, де чітко вказано, що "рішення КС України має пряму дію і для набуття чинності не потрібно підтвердження з боку органів держвлади" (ст. 150 Конституції України).

Постає питання: як довго триватиме ця адміністративна безправність щодо дітей війни? Чому тільки на папері передбачається відповідальність посадових осіб за порушення закону, але ніхто й ніколи за чотири роки не зазнав кримінального чи адміністративного покарання? Чому мовчить прокуратура? Адже ніхто не скасовував нагляд за законністю в державі, а прокуратура вперто "не помічає" порушень прав людини. Єдиний вихід: усім дітям війни не тільки боротися в судах за виплату заборгованості за 2006-2009 роки, а й вимагати в позовах моральну компенсацію згідно із законом.

Нинішня влада нас, дітей війни, з колін не підніме. Їй вигідно, коли люди стоять на колінах, чолом дістають землі і мовчать. Влада зараз посміхається, бо на виборах дехто з нас "клюне" на ці хитрощі. Ми маємо самотужки підвестися з колін і обрати таку владу, яка не відстоюватиме інтереси свого клану, а стоятиме за народ України й поважатиме Конституцію держави.

Анатолій ЧАЙКОВСЬКИЙ,
дитина війни, пенсіонер,
секретар первинної організації
с. Моївка Вінницької обл.

Ведуча рубрики Ірина ШУВАЛОВА