Друга полоса

Політично активні громадяни нашої держави з великою зацікавленістю спостерігають за останніми, конвульсивними рухами, поки що чинного вітчизняного Президента. Не пов'язаний наразі жодними рамками політичної доцільності, Віктор Ющенко, як то кажуть, "відривається" на повну. Не встигли українські та іноземні експерти з різних позицій обговорити його героїзацію Степана Бандери, як чинний Президент порадував новим шедевром своєї законотворчості. 15 лютого 2010 р. він підписав Указ "Про надання галереї портретів видатних українців "Українці в світі" статусу національної". Пікантності ситуації надає той факт, що ініціатором створення галереї стало всеукраїнське об'єднання "За помісну Україну", яку очолює брат Президента Петро Ющенко. Нагадаємо, що статус "національної" для будь-якої культурної установи означає фінансування із Державного бюджету України, незалежно від того, хто буде при владі - "помаранчеві" чи "біло-блакитні".

Якщо своїм попереднім кроком про героїзацію вождя ОУН Віктор Ющенко все ж таки задовольнив певні амбіції купки махрових націоналістів, то в теперішньому Указі ми бачимо, вибачте, типового анекдотичного персонажа - "а там ще бурячки посію...". І намагається до останнього використати ситуацію перебування при владі для себе та своїх родичів.

Не думаю, що багато хто із мистецтвознавців зможе знайти вагомі підстави, аби приватну колекцію, похапцем створену тоді, коли для молодшого брата відкрились владні коридори, назвати національним здобутком. Зібраний нашвидкуруч набір портретів відомих українців має слугувати, на думку Петра Ющенка, доказом того, що український етнос та українська земля надали світу стільки відомих особистостей, що всі інші народи мають принишкнути і заздрити нам.

Як повідомляв у одному зі своїх інтерв'ю брат Президента, поштовхом до створення цієї колекції стала наявність схожої галереї у Швейцарії, де зібрано портрети близько трьохсот вихідців з цієї країни, які в той чи інший спосіб відзначилися у світовій історії. У такому мавпуванні, інакшого слова не підбереш, можна вбачати дві речі. З одного боку, недолугу спробу зробити щось таке, аби й самому залишитися в історії із впевненістю, що колись і його портрет  "прикрашатиме" цю галерею. З іншого, - яскравий комплекс меншовартості, коли наша так звана "національна еліта" намагається вразити всіх гігантоманією та україноцентризмом. У діяльності братів Ющенків прояви цих комплексів можна заносити до підручників з психіатрії. Якщо будуємо новий комплекс "Мистецький Арсенал", то він неодмінно має бути "Українським Лувром"! Якщо збираємо портрети великих українців, то маємо усім довести, що наш внесок у світову цивілізацію - один з найбільших!

І найсумніше в цьому те, що часом при здійсненні таких проектів космічного масштабу страждають, як правило, "маленькі українці". Цьому зібранню, яке створювалося із цілком зрозумілою ідеологічною метою, одним з своїх останніх указів Президент надає статус "національної" галереї. Цей заклад, фактично без власного приміщення, та не те що приміщення, а навіть власної інтернет-сторінки, легко і просто отримує постійний рядок фінансування з центрального бюджету, тоді як інші музеї, галереї та заклади культури із столітньою історією ледь жевріють на місцевих бюджетах, навіть не сподіваючись на отримання "національного" статусу.

Ростислав СЕГЕДА,  
оглядач