Друга полоса

Я дуже люблю це наше з вами жіноче свято. Просто за те, що воно є. Звичайно, я ще з дитинства пам'ятаю його революційне походження і сама протягом всього "політичного життя" не стомлююся на всіх заходах, присвячених 8 Березня, закликати жінок відстоювати свої конституційні права. На жінці лежить величезна відповідальність за сім'ю, за дітей, загалом за нинішнє і майбутнє. Та, на жаль, ще досі дуже часто жінка сама постає безправною і беззахисною. Не на докір нашим чоловікам, але зауважу, що нерідко жінкам самим доводиться виходити на "барикади" і вирішувати будь-які проблеми. Але у цій боротьбі ми, ой, як нерідко забуваємо про те, що ми жінки, особливі та неповторні. І поряд з правами на працю, соціальний захист, лікування, відпочинок і ще багатьма правами у жінки є виключне право - на своє жіноче щастя. Саме її, і нічиє більше. Я прожила немало років, і знаю, що дуже часто саме за це право жінки борються все своє життя. Ось така це річ, що на неї й життя не шкода. Але що ж це таке? Як на мене, жіноче щастя - це коли є для кого жити. Коли є кому віддати своє тепло і любов. Жінка так влаштована, що їй свого життя для себе самої забагато, їй Богом дано з лишком, щоб жити для когось. У цьому її сила. Хоча... Так, у цьому і її слабкість, бо, коли нема з ким розділити той даний природою надлишок - це найбільше нещастя. І за якими словами ми б не приховували самотність - незалежністю, свободою чи ще якось, її саму нічим не приховати.

Але я більш ніж впевнена: самотніми залишаються тільки ті жінки, які зневірилися і не хочуть нічого змінювати, зачинили за важкими засувами, сховали свою душу. Частіше всього так відбувається тому, що щастя жінки тісно переплетене з її коханням. Так, як уміє любити жінка, не вміє любити ніхто. Хтось мені дорікне, що щастя однієї жінки може стати нещастям для іншої. Це одвічна проблема, і виходу ніхто і ніколи не знайде. Така правда життя. Але у жінок, я це добре знаю, є особливий талант - бути щасливою за будь-яких обставин, він дається кожній дівчинці з народження, його лише треба розгадати, треба тільки навчитися дивитися навкруги, радіти тому, що нас оточує. Тому так і хочеться побажати мамам - виховуйте щасливих дівчат!

Я знаю ціну жіночої самотності. Але я ніколи не скажу, що я була нещаслива. Коли я після 13 років вдівства виходила заміж, моя старша донька мені зізналася, що навіть найлютішому ворогові не побажала б пережити те, що пережила я. Я вистояла завдяки їм, моїм двом донечкам та моїм стареньким батькам, біля яких можна було зігріти свою душу і які самі дуже потребували мого тепла. Я змирилася з самотністю, але не могла дозволити собі бути нещасливою. Хоча б заради найближчих у світі людей. Хоча б тому, щоб мати сили допомогти тим, кому набагато важче, ніж мені. Я чомусь з дитинства засвоїла - як би важко не було тобі, знай, що поруч є люди, яким набагато важче. Ось і в нашому Союзі жінок "За майбутнє дітей" багато жінок з трагічними історіями, власними понівеченими долями, але вони прийшли, щоб щось зробити для інших.

Я дуже хочу, щоб кожна жінка була щасливою, бо кожна має на це право. Бережіть себе, любіть життя з усіма його барвами, бо як і у весни, у життя безліч кольорів. І серед них все ж таки більше свіжих, світлих і сонячних.

Ось зараз тримаю лист від двох літніх жінок з Полтави - від Неоніли Трохимівни Калініченко та Галини Федорівни Халімової. Їм трохи більше 80 років. Він прийшов до нас кілька місяців тому, але не забувся. Коротенький, але такий оптимістичний! Ось що вони нам пишуть: "Ми уже старі і нам було приємно дізнатися, як ви ставитеся до своїх батьків, які вони щасливі своїми дітьми. Бажаємо Вам і Вашим діткам і внукам і батькам міцного-міцного здоров'я. Нам гірко живеться на нашу пенсію, а так хочеться хоч трішки чогось доброго. Віримо у краще. Хай Бог вам помагає". Тож так і хочу всім передати цю віру в краще від себе і цих двох жіночок. Милі жінки, зі Святом Вас! Хай все буде добре!

Завжди з Вами,

Валентина Семенюк-Самсоненко