Четверта полоса

Добрий день,
редакціє "Товариша"!

Вашу газету виписую з перших номерів, які потрапили в продаж, тому мені доля СПУ та її преси небайдужа, і коли не виходила газета, сприймав це дуже боляче. Це показувало, що не все було гаразд в керівництві партії.

Захистити простих людей може тільки СПУ, а для сильного захисту потрібна і сильна партія. Не в кількісному складі, а боєздатна. А про яку боєздатність можна говорити, коли партійну газету виписують тільки 5000 передплатників? Що, хіба не може кожен член партії знайти 9 гривень в місяць?

Дивує таке ставлення до усієї справи обласних і районних керівників СПУ та лібералізм Політради стосовно таких керівників.

Як може член партії агітувати за СПУ, коли він не читає центральної партійної газети? У статті  У родинному колі" ясно сказано, що парторганізація Таращі мала успіх на виборах, коли агітація була за принципом "від дверей до дверей", бо лише так можна досягти успіху. А що буде говорити член партії, який навіть не знає, що відбувається в партії, а лишень дивиться телевізор і чує, як агітують за БЮТ, ПР та інші партії грошових мішків.

Може, хтось вважає газету нецікавою? Це неправда. Я її виписую і читаю майже з перших номерів і до сьогоднішнього дня. Безумовно, можуть бути і зауваження, адже кожна людина має свої уподобання. Але в основному - газета хороша, і прикро, коли партія має понад сто тисяч членів, а передплачують газету лише 5 тисяч.

Я думаю, що за передплату газети повинен відзвітуватися кожний секретар обкому СПУ. Що ж таке п'ять тисяч на всю Україну, навіть якщо одну газету прочитає кілька людей? От якби підписався кожен член партії і дав її почитати своїм рідним та близьким, от тоді було б видно агітаційну роботу, і газета б мала ресурси для покращення.

Найстрашніше - це бездіяльність партії, вождізм, боротьба за булаву. Це біда всіх лівих партій України. Але це біди не партій, а народу, тому що у такому випадку нема кому його захистити.

Сергій Іванович РЕВУЦЬКИЙ,
с. Великий Олексин
Рівненської області