Сьома полоса

П'ятнадцять років тому багато хто з української еліти в день 23 січня намагався знайти прихильність однієї людини, яка була в зеніті влади і вже приміряла крісло президента. Він майже одноосібно керував усією економікою країни та заходив у статутний капітал до олігархів не гірше, ніж зараз цим займається "Сім'я" - пише Сергій ЛЕЩЕНКО на "УП".

Нині ж ніхто не згадає, що Павлу Лазаренку виповнилося 59 років.

Свій день народження він уже вкотре святкував у в'язниці біля Лос-Анджелеса. Вийти ж на волю має 1 листопада 2012 року, коли Лазаренку буде вже майже 60.

Майже 14 років свого життя він провів у ізоляції, дев'ять - безпосередньо в тюрмі, а п'ять - під домашнім арештом в убогому будинку на околиці району для емігрантів Річмонд у Сан-Франциско.

Попри все, домашній арешт мало чим відрізнявся від тюрми - він мав право вийти на вулицю тільки дорогою до суду або щоб відвідати лікаря, причому з дозволу того ж таки суду. Він міг отримувати телефонні дзвінки тільки з тих номерів, які санкціонував суддя. Щоправда, на Великдень суддя дозволяв Лазаренку сходити в місцеву православну церкву - це фактично була єдина можливість вийти за межі квартири в особистих справах. Але він ніколи не мав права знімати спеціального браслета з ноги.

Особливо образливо Лазаренку мало бути від того, що, маючи в приватній власності величезний маєток ціною 6,75 мільйона доларів у природному заказнику Ігнасіо, він цілих п'ять років провів під домашнім арештом в орендованому скромному помешканні.

Історія Лазаренка - це історія катастрофи людської долі, коли жага до грошей та влади затулила решту всього. Але є й інший бік цієї справи. На фоні нинішніх українських чиновників Лазаренко виглядає невдалим учнем. Ті суми, які "капали" йому на офшорні рахунки протягом року, зараз крадуться однією транзакцією...

Лазаренко був неготовий до наслідків, які на нього чекали після зіткнення з американським правосуддям. Так само думають, що ніколи не опиняться на його місці, й сьогоднішні керівники України. Тільки цим можна пояснювати ту дикість в розпилюванні бюджетних коштів, приватизаційні "міжсобойчики" та ненажерливість у розбудові "Межигір'я".