Архів: 05.03.2007 – 02.04.2007
Провал на диригентських іспитах... приніс акторське визнання. Анатолій Гнатюк як артист, співак, ведучий, кіноактор підкорив серця мільйонів людей (18.06.2007)
У дитинстві він грав на баяні і мріяв стати диригентом. Не склалося. Та це й на краще. Бо завдяки цьому провалу він відкрив для себе театр. Сьогодні він один з кращих акторів театру ім. Франка, естрадний співак і відомий ведучий. Одна з пісень, виконаних у дуеті з рідним братом Миколою Гнатюком - народним артистом України - "Ой, смереко", давно полюбилась слухачам і стала майже народною.
Диригент з мене був би нікудишній
З Анатолієм Гнатюком зустрічаємось біля театру ім. Франка о третій годині дня. Робочий графік у нього насичений. Спочатку ми їдемо на репетицію рок-опери "Містер Сковорода" до Лаври. О шостій повертаємось до театру на виставу "Шельменко- денщик", у якій актор грає головну роль. Приїхавши до Лаври, сідаємо біля церкви на лавочці і, споглядаючи красу навколо, Анатолій починає розповідати про своє дитинство.
- В мене було щасливе радянське дитинство. Я можу сказати про себе, що був дитиною слухняною, слухався маму, тата. Намагався добре вчитися. Але пам'ятаю, як вчителі скаржилися матері, що я жонглюю яблуками. Нас тоді возили в колгосп картоплю, яблука збирати.
Спочатку Анатолій вирішив стати музикантом. Два роки поспіль їздив із села у Хмельницький в музичну школу - вчився грати на баяні. Досить-таки успішно, але коли після восьмого класу спробував поступити в музичне училище - провалився.
- І я, слава Богу, не поступив. Тому що тепер розумію - диригент з мене був би не дуже, - згадує актор.
Чого варта посмішка
У 9 класі Анатолій захопився театральним гуртком. Все почалося із шкільної вистави "Фараони" і ролі Омелька. Сподобалось. Вирішив стати актором.
- Я ще продовжував вчитися у музичній школі, але всі думки були, що я актор. Мені здавалося, що актори живуть незвичайним життям. Це зараз я розумію, що поза славою мені просто подобається ця професія, - розповідає Анатолій.
Студентські роки проходили у театральному інституті ім. Карпенка-Карого. І перші роботи - "Пригоди Тома Сойєра", "Купальські бувальщини". Після закінчення інституту доля всміхнулася Анатолію. Творча стежка привела його до Національного драматичного театру ім. Івана Франка.
- Моя перша роль - це кум у виставі "Конотопська відьма". Її мав грати Бенюк, але якраз тоді він поїхав на зйомки. Тож я його підмінив, і вдало, - згадує актор.
Для акторів головне, щоб вистава вдалася. Щоб було порозуміння з залом. Як то кажуть, щоб актори і зал одним диханням дихали.
- Коли ти розумієш, що до залу долітає кожна твоя репліка, кожен пасаж, кожна імпровізація, ось тоді внутрішня - творча насолода. І по закінченню вистави, коли відгриміли оплески, в гримерці, втомлений - таке враження, ніби енергія тебе покинула. Але ця енергія повертається від глядачів - чиста, світла, така, що аж дзвенить. Так буває вранці, коли все свіже, сонячне. Я ось таке задоволення, як від світлого ранку, отримую після вдало проведеної вистави. Особливо я люблю грати комедії, тому що, на мій погляд, дарувати людям усмішку, дарувати людям настрій - це чогось та варте у цьому житті, - розповідає Анатолій.
"Ой, смереко, чарівна моя смереко"
Театр, телебачення, естрада, кіно - зовсім різні жанри. Проте Анатолій зміг поєднати їх. Життя примусило. Спочатку театр, потім - естрада, і разом з тим вже багато років на каналі "1+1" він ведучий програми "Лото забава".
- Як писав Рильський: "У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне". Так і у мене. Я реалізую себе як артист, але вже в якості співака на естрадній сцені. Хоча мені гріх жалітися, я дуже багато граю в театрі. Не можу сказати, що саме більше захоплює, все однаково подобається. Хоча, звичайно, моя домівка - театр. Це моя основа, там моє коріння. І вже звідти мої паростки.
З легкої руки брата Миколи в 1996 році Анатолій зробив перший крок на естрадну сцену. В дуеті вони заспівали "Ой, смереко, чарівна моя смереко....", і хто ж знав, що ця пісня може стати хітом. Зараз жодне українське весілля не обходиться без неї.
- Одна справа заспівати в театрі, у виставі; зовсім інша справа - вийти на публіку, не прикритий нічим, ні колегами, ні драматургією. Пісня звучить три хвилини, але для співака це вічність. Ти маєш достукатися до глядачів у концертному залі, їм має сподобатись.
Після "Смереки" Анатолій почав шукати пісні, щось записувати. Ось-ось на студії НАК має вийти другий альбом артиста. Перший називався "Крила". Другий матиме назву "Колискова для коханої". Загалом як естрадний співак Анатолій зі своїми сольними концертами об'їздив всю Україну і побував за кордоном.
Ведучий екстра-класу
Нещодавно Анатолій Гнатюк повернувся з міжнародного конкурсу, який проходив на острові Крит. Другий рік поспіль його запрошують бути ведучим.
- Це міжнародний конкурс кулінарного мистецтва. В цьому році в ньому брали участь Україна, Сербія, Азербайджан, Греція, Франція. Я з перекладачем вів цей захід. Конкурс тривав щоденно по шість - сім годин. І треба було якось розважати глядачів, представляти конкурсантів, співати, розповідати анекдоти та різні цікаві історії, - пояснює артист.
Тож в кінці нашої бесіди я попросила Анатолія розповісти один з анекдотів.
- Мій улюблений анекдот - це спогад дитинства. У нашому селі, коли я був маленький, жила старенька баба Гапка, вона ні читати, ні писати не вміла, але на той час це було не дивиною. Так от, коли поштарка приносила їй пенсію, вона брала гроші і там, де треба у відомості розписатися, ставила хрестик. І так багато років. Один раз бабі Гапці приносять пенсію, вона бере гроші і... ставить нулик. Поштарка питає: "Бабцю, а що це сталось?" А вона: "Ой, доня моя, доня - заміж вийшла, хвамілію поміняла".
Любов ІСАКОВА.
Архив за 05.03.2007 – 02.04.2007
Версія для друку
