Соціалізм по-латиноамериканськи (23.11.2011)
Парадокс, але латино-американські країни, незважаючи на географічну близькість до США - найбільш успішної економічної держави світу, ніколи не розглядали її шлях розвитку, як єдино правильний приклад для розбудови власних держав.
Навпаки - постійний тиск північного сусіда сприяв посиленню лівих ідей у найрізноманітніших формах та відтінках серед усіх країн регіону. Хустісіалізм в Аргентині, апрізм у Перу, фебрерізм у Парагваї - ось лише кілька прикладів спроб побудови справедливого та рівноправного суспільства в Латинській Америці першої половини ХХ ст.
Ідеї соціалізму проникли в Америку з Європи і знайшли величезну підтримку серед індіанців, усіх незаможних верств, які й нині складають величезну частину населення континенту. Сімон Болівар, національний герой Південної Америки, почавши звільнення її від гніту іспанської корони, закріпив ці ідеї в суспільній свідомості. Але період "романтики" швидко минув. Прийняті зі встановленням президентських республік конституції максимально захищали інтереси багатих латифундистів. Ліва ідея жила, але не могла протистояти існуючій системі, незважаючи на значну кількість партій та об'єднань соціалістичного спрямування.
З початком Холодної війни діяльність соціалістів і взагалі всіх, хто виступав за справедливість і рівність, усе більше дратувала США, котрі робили все, аби сама назва "лівий" зникла з політичного життя континенту. Незважаючи на те, що діяльність лівих урядів у різних країнах регіону могла кардинально різнитись, усі вони прирівнювалися до комуністичних. У результаті, наприклад, були повалені народні режими Арбенса Гусмана в Гватемалі, Сальвадора Альенде в Чилі, котрі проводили політику щодо поліпшення життя населення, встановлювалися криваві авторитарні режими.
Падіння Радянського Союзу і певна трансформація основних напрямків у зовнішній політиці США змінили ситуацію. Отримавши можливість демократично вибору та втомившись від неоліберальних реформ, латиноамериканці зробили свій вибір. Як за ефектом доміно, в країнах Південної Америки почали встановлюватись уряди з чітко вираженою соціальною політикою.
Сучасна Латинська Америка зараз більше схожа на тиху гавань після довготривалого шторму. Замість політичної нестабільності та військових диктатур - чітка політична система з незалежними одна від одної гілками влади. Замість регулярних кредитів МВФ та інших фінансових інституцій - щорічний приріст ВВП (на рівні 5%) та низькі рівні інфляції (~ 6,5 %). Замість зростання бідності серед населення - боротьба з неграмотністю, зниження безробіття. Попри світову кризу, майже всі держави континенту переживають економічний бум. Крок за кроком соціалістичні уряди вибудовують таку систему взаємовідносин, де держава відповідає за покладені на неї функції, сприяє розвитку малого та середнього бізнесу, не обмежуючи його різними бюрократичними перепонами.
Десятиліттями в країнах Латинської Америки при владі перебували праві - корумповані режими або ліберальні реформатори, які доводили населення до зубожіння, купаючись при цьому в розкоші. Соціалістичні партії та об'єднання були під забороною, зазнавали жорстоких утисків і, зрозуміло, не могли реалізувати свої ідеї. Тепер ніхто (окрім, хіба що, закостенілих консерваторів) не скаже, що соціалізм з його ідеологією побудови кращого життя для всіх - це зло чи ефемерна утопія. Успіхи лівих урядів, як мовиться, видно неозброєним кроком. Однією з найрозвиненіших країн світу стала Бразилія; Венесуела здолала віковічну неписемність; Чилі після падіння режиму Піночета створила одні з найкращих у світі умов для розвитку підприємництва; Аргентина нарешті змогла відійти від періоду постійних фінансових потрясінь. Потрібен був лише певний час і, головне, можливість, щоб довести переваги соціалізму.
Александр СОБОДАР
Останні новини
Версія для друку
